Галицький районний суд м. Львова

13 січня 2016, 18:00

Коментар до Закону України №3413 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)» Закон України «Про внесення змін до кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)»

26.11.2015 року Верховною Радою України прийнято проект Закону України №3413 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)» Закон України «Про внесення змін до кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)» підписаний Президентом України та офіційно оприлюднений, тому Закон вважається таким, що набрав чинності з 24.12.2015 року — Закон України № 838-VІІІ від 26.11.2015.

За Законом України №3413 внесено зміни до ст 72 КК України, а саме включено ч.5 до ст.72 КК України:

« Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

У разі призначення судом іншого покарання, ніж позбавлення волі, зарахування строку попереднього ув’язнення в межах того самого кримінального провадження здійснюється в такому порядку:

1) строк попереднього ув’язнення переводиться у строк позбавлення волі відповідно до співвідношення, визначеного абзацом першим цієї частини;

2) визначений відповідно до пункту 1 цієї частини строк позбавлення волі переводиться в інший призначений вид покарання відповідно до співвідношення, визначеного частиною першою цієї статті.

При призначенні основного покарання, не зазначеного в частині першій цієї статті, суд зобов’язаний повністю звільнити засудженого від відбування такого основного покарання.

У строк попереднього ув’язнення включається строк:

а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання;

в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження;

г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи;

ґ) перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

Суд має звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього ув’язнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання, передбачене частиною першою цієї статті.

У разі якщо до винесення вироку строк попереднього ув’язнення, відбутий особою, перевищуватиме співвідношення, визначене абзацом першим цієї частини, максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений Особливою частиною цього Кодексу для злочину (злочинів), у якому (яких) підозрюється така особа, така особа має бути негайно звільнена судом з-під варти за ініціативою суду або за ініціативою особи, яка звільняється, або її захисника (законного представника) чи прокурора. Таке звільнення допускається на стадії судового розгляду кримінального провадження і на стадії досудового розслідування такого кримінального провадження.

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Цей Закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.

3. Цей Закон застосовується за клопотанням засудженої особи, членів її сім’ї або захисника, суду, що виніс зазначений обвинувальний вирок, протягом двох тижнів з дня отримання відповідного клопотання судом або за власною ініціативою суду."

Метою і завданням дії цього закону є:

- відновлення прав і законних інтересів людей, засуджених до позбавлення волі, права яких були значно обмежені під час утримання під вартою;

- сприяння зменшенню строків утримання в слідчих ізоляторах громадян, які знаходяться під слідством і судом;

- приведення у відповідність до міжнародних стандартів умов утримання під вартою;

- значне зменшення строків утримання осіб у слідчих ізоляторах;

- економія бюджетних коштів у зв’язку із скороченням кількості людей, яких утримують у слідчих ізоляторах.

На перший погляд, цілі благородні. Не заперечуються тяжкі умови перебування обвинувачених, підсудних, підозрюваних в слідчих ізоляторах.

Крім того, зазвичай, засуджені особи, перебуваючи у місцях позбавлення волі набувають злочинних зв’язків та, на жаль, рідко стають на шлях виправлення.

Але в такому разі слід провести реформу пенітенціарної системи і покращити умови тримання осіб в слідчих ізоляторах.

Натомість, законодавцем встановлено, по суті, пільгу для тих, хто перебуває в слідчих ізоляторах, визнавши таким чином режим їх утримання суворішим ніж у виправних установах, в яких відбувають покарання особи засудженні до позбавлення волі. Хоча, насправді, все навпаки – режим тримання у виправних установах значно суворіший за режим в місцях попереднього ув'язнення.

Так встановлено чинним законодавством, що є вірним, адже в місцях попереднього ув'язнення перебувають особи, які ще не визнані винними у вчиненні злочину – а відтак і режим тримання м'якший за той, який передбачений для осіб визнаними винними у вчиненні злочинних дій.

Новий закон ставить у завідомо нерівні умови підозрюваних та обвинувачених осіб.

Адже тримання під вартою застосовується у виключних випадках, приміром, до особи, яка переховується від слідства або перешкоджає кримінальному провадженню; до особи, яку підозрюють чи обвинувачують у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину; до особи, яка не виконала обов'язки раніше обраного запобіжного заходу; та в деяких випадках до раніше судженої особи.

Таким чином, особи, які сумлінно виконують свої процесуальні обов'язки, сприяють проведенню досудового розслідування, та/або інкриміновані їм злочини не становлять високої суспільної небезпеки – не будуть мати законодавчих привілеїв щодо скорочення призначеного судом строку позбавлення волі.

Проте, такі привілеї матимуть особи, засудженні за тяжкі, особливо тяжкі злочини, особи, які вчинили злочини повторно та на шлях виправлення не стали, та/або порушили встановлені їм більш м’які запобіжні заходи, або переховуються від органів досудового розслідування/суду.

Крім того, внесені зміни спонукатимуть сторону захисту, підозрюваних та обвинувачених затягувати розгляд справи ес з метою відбуття усього передбаченого законом строку тримання під вартою.

Крім того, закон за своїм змістом має зворотну дію, адже підпадає під критерії 58-ї статті Конституції України щодо дії закону в часі.

Щодо самої процедури розгляду клопотань про зарахування строку попереднього ув’язнення, законодавцем, у коментованій статті, чітко не визначено підсудності та порядку розгляду клопотання про зарахування судом попереднього строку.

Листом Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №223 20/04/16 від 11.01.2016 року, поміж іншим роз’яснено принцип застосування ч.5 ст.72 КК України.

Зазначено, що під час вирішення питання про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання при його призначенні, а також під мас приведення судових рішень у відповідність до положень цього Закону суди зобов'язані забезпечувати точне й неухильне дотримання законодавства, своєчасний та якісний розгляд відповідних, клопотань, керуватися Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом, законами. України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку переднього ув'язнення у строк покарання» та Міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 12 КК України, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того ж кримінального провадження (тобто в межах якого до особи було застосовано попередню ув'язнення) провадиться з розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Правило зарахування строку попереднього ув'язнення у випадку призначення судом іншого покарання, аніж позбавлення волі, визначено в абз. 2 ч. 5 ст. 72 КК України та здійснюється за алгоритмом дій, визначених у ньому.

При цьому у строк попереднього ув'язнення за нормами КПК включаться строк: а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження; г) перебування обвинуваченого у судово - медичної або судово-психіатричної експертизи; д) перебування особи, що відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

При розгляді кримінальної справи у порядку КПК 1960 р. до строку попереднього ув'язнення включається строк: а) затримання особи органом дізнання за підозрою у вчиненні злочину; б) затримання особи слідчим за підозрою у вчиненні злочину; в) тримання особи під вартою як запобіжний захід; г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи.

Незалежно від процесуального порядку (КПК чи КПК 1960 р.) попереднє ув’язнення у розумінні положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув’язнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили.

Строк попереднього ув’язнення за правилами, визначеними у ч.5 ст.72 КК, зараховується:

- до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом (станом на 24.12.2015 року) набрав законної сили обвинувальний вирок та покарання за яким не відбуто повністю (відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення » Закону.

- при призначенні покарання за наслідками судового розгляду, якщо вона була попередньо ув'язнена. Тобто, дія правила зарахування судом строку попереднього ув'язнення розповсюджується не лише на осіб, зазначених у п. 2 Розділу 11 «Прикінцеві положення» Закону.

Правила, закріплені у ст. 72 КК, розповсюджуються лише на осіб, яким і.,:призначено строковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься. Не застосовуються ці правила й у випадку заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного . позбавлення волі внаслідок акта про помилування.

Щодо підсудності розгляду клопотань, ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначає:

- під нас виконання вироку, враховуючи зміст положень ч. 6 ст.9 КПК України, вирішуватися місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок (п. 2 ч. 2 ст. 539 У КПК України. Так само має вирішуватись це питання у випадку здійснення судового розгляду у порядку КПК 1960 року.

- у період між ухваленням обвинувального вироку та набранням ним законної сили, враховуючи зміст положень ч. 6 ст. 9 КПК України, має вирішуватися судом, який ухвалив такий вирок (п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК). Якщо ж клопотання про застосування цього Закону подано до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого обвинувачений тимчасово перебуває (наприклад, за місцем знаходження слідчого ізолятора), суд ухвалою повергає клопотання особі, яка його подала, із роз'ясненням права та порядку звернення.

У випадку з'ясування апеляційним судом під час перегляду кримінального провадження наявності підстав для зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання за правилами, визначеними у ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону), слід застосувати її положення, зазначивши у резолютивній частині судового рішення окремим пунктом про таке зарахування.

Зміна судового рішення суду першої інстанції в частині зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання можлива лише у зв'язку з неправильним застосуванням цим судом положень ст. 72 КК України, зокрема в частині неправильного зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання. Суд першої інстанції, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати положення. 72 КК (в редакції Закону) та зараховувати строк попереднього ув’язнення, вираховуючи його до моменту постановлення вироку. Наступне зарахування,, зокрема у випадку тримання особи під вартою до набрання – вироком законної сили, здійснюється місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, або апеляційним судом в разі оскарження.

Станом на сьогоднішній день судами уже розглядаються клопотання, подані згідно ч.5 ст.72 КК України.

Зокрема і ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29.12.2015 року, під час розгляду кримінальної справи задоволено клопотання про застосування ч.5 ст.72 КК України, та звільнено з-під варти підсудного та змінено йому запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд, у решті клопотання про звільнення з-під варти підсудних або зміни їм запобіжного заходу в межах даної кримінальної справи судом відмовлено.

Державний герб України

Справа № 464/12905/13-к

Провадження № 1/461/13/15

У Х В А Л А

29.12.2015 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі колегії суддів:

головуючого-судді Юрківа О.Р

суддів Городецької Л.М.

Государського А.В.

при секретарі Бориславському Р.А.,

за участю прокурора Добровольського П.Б., Замараєва Р.М.

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6,ОСОБА_7

ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові клопотання захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу та звільнення з-під варти підсудних ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, -

В С Т А Н О В И В :

захисники ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 заявили клопотання про зміну запобіжного заходу та звільнення з-під варти підсудних ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 покликаючись на тривалість розгляду кримінальної справи, відсутність ризиків передбачених нормами КПК України, сімейний стан, та важкий стан здоров’я підсудних та членів їх родин, а також у зв’язку з тим, що максимально визначений строк позбавлення волі за інкриміновані підсудним злочини становить 15 років. Враховуючи вимоги абз.1 ч.5 ст.72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі строк попереднього ув’язнення, який має бути зарахований судом в разі призначення покарання у виді позбавлення волі перевищує 15 років. Оскільки строк попереднього ув’язнення відбутий підсудними перевищує співвідношення, визначене абз.1 ч.5 ст.72 КК України, просять звільнити підсудніх з під варти у залі суду, та змінити запобіжний захід на більш м’який.

Заслухавши думку учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що клопотання підлягає до часткового задоволення оскільки необхідність у запобіжному заході у виді взяття під варту підсудних, крім ОСОБА_13, не відпала, обставини з моменту обрання запобіжного заходу не змінилися, розгляд справи здійснюється новим колегіальним складом суду, судове слідство знаходиться на стадії допиту потерпілих, підсудні обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, перебуваючи на волі, можуть ухилятися від судового слідства та перешкоджати встановленню істини у справі, впливати на інших учасників кримінального провадження потерпілих та свідків.

Таким чином, суд враховує ступінь суспільної небезпечності скоєних злочинів в конкретних обставинах місця і часу їх вчинення, стійкість зв’язків співвиконавців злочинів, оцінює суворість покарання, що загрожує особам у разі доведення та визнання їх винними, з урахуванням ст.12 КК України. Також суд враховує міцність відповідних соціальних зв’язків у місці постійного проживання підсудних, суспільний резонанс та публічний інтерес справи, розмір шкоди, завданої злочинами.

Відповідно до ст.148 КПК України, запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, з метою запобігти спробам ухилитись від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Згідно ст.150 КПК України, при вирішенні питання про застосування чи зміну запобіжного заходу враховується тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Відповідно до ст.165 КПК України запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або у раніше обраному запобіжному заході.

Також, суд бере до уваги і правову позицію ЄСПЛ в рішенні у справі "Харченко проти України", згідно з якою питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, що на думку суду має місце в цій справі.

Суд враховує вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Крім цього, положення ст.5 Конвенції передбачають, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

Таким чином, суд вважає за необхідне відзначити, що достатніх гарантій з цього приводу суду не надано, та не здобуто таких гарантій в ході розгляду даної справи.

Колегія суддів бере до уваги факт перебування підсудних під вартою понад 10 років, проте у даному складі суду розпочато новий розгляд справи, яка у зв’язку із своєю складністю та об’ємом, потребує детального дослідження, відтак і тривалого розгляду.

Разом з тим, ув’язнення визначено частину п’яту статті 72 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної ОСОБА_6 України, 2001р., № 25-26, ст.131) викласти в такій редакції: - «зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Підсудні ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_16 обвинувачуються у скоєнні злочинів санкції яких передбачають довічне позбавлення волі.

Згідно ст.70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк попереднього ув’язнення, відбутий підсудними ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_16, не перевищує співвідношення, визначене абзацом першим частини 5статті 72 Кримінального кодексу України, максимально можливий строк позбавлення волі - довічне позбавлення волі, передбачений саме Особливою частиною Кримінального кодексу для злочину, у якому підозрюються підсудні, тому вони не підлягають негайному звільненню судом з-під варти.

Що стосується підсудного ОСОБА_13, який обвинувачується у скоєнні злочинів за ч.4 ст.187, ч.5.ст. 185 КК України, максимально можливий строк позбавлення волі якими визначено 15 років, на даний час строк попереднього ув’язнення складає 11 років 5 місяців 2 дні, суд вважає необхідним підсудного звільнити з-під варти в залі суду негайно, змінивши запобіжний захід на підписку про невиїзд з постійного місця проживання відповідно до частини 5статті 72 Кримінального кодексу України .

Враховуючи наведене, особи підсудних, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень, з врахуванням того, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підсудних, крім підсудного ОСОБА_13, суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотань захисників.

Керуючись ст.ст.148-151, 155,165,165-1, 274 КПК України /в редакції 1960 року/, ст.72 КК України, суд ,-

У Х В А Л И В :

у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу та звільнення з-під варти підсудних ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 відмовити за безпідставністю.

Клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу та звільнення з-під варти підсудного ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Змінити підсудному ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши підсудного ОСОБА_13 з-під варти в залі суду.

Ухвала остаточна, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя О.Р.Юрків

суддя Л.М. Городецька

суддя А.В.Государський

Підготувала

помічник судді К.В.Замфереско