Роль державного замовлення у державному регулюванні економіки україни

РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО ЗАМОВЛЕННЯ  У ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

В Україні система задоволення державних потреб включає в себе дві підсистеми: державне замовлення, загальні положення про яке встановлено у Господарському кодексі України, та державні закупівлі, норми про які закріплені у Законі України “Про здійснення державних закупівель”. Державне замовлення обмежується і звужується лише задоволенням пріоритетних державних потреб, а державні закупівлі здійснюються майже у всіх випадках придбання товарів, робіт та послуг за кошти державного та місцевого бюджетів, що має значно ширшу сферу застосування, ніж держзамовлення. Крім того, з прийняттям нового Закону про державні закупівлі без пояснення причин та обґрунтування було скасовано Закон України “Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб”, який встановлював загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на контрактній основі замовлень держави на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб.

         При цьому роль державного замовлення для формування та розвитку економіки важко переоцінити. Воно виступає інструментом, використання якого дозволяє поєднати приватноправові та публічно-правові інтереси, крім того, як зазначають багато авторів, за допомогою такого засобу державного регулювання економіки реалізуються не тільки суспільні потреби, але й задовольняються інтереси конкретних підприємців шляхом забезпечення їх гарантованим рівнем завантаженості виробничих можливостей. Враховуючи зазначене, в Україні повинна функціонувати система державного замовлення. Однак, фактично даний регуляторний інструмент майже не використовується, а його роль зводиться лише до формального та необґрунтованого закріплення його обсягів та сфер, де він застосовується, без прив'язки до цільових програм розвитку економіки України.

         Питанням державного замовлення присвячено праці таких вітчизняних авторів як О. Подцерковний , Ю. Кіндзерський, О. Загнітко та ін., однак вони розглядають лише окремі аспекти функціонування системи державного замовлення. Отже, вищезазначене вказує на актуальність обраної теми.

         Метою даного дослідження є виявлення основних проблем, що виникають у відносинах з приводу державного замовлення, та визначення його ролі у державному регулюванні економіки України.

         В Україні виконання державного замовлення здійснюється шляхом проведення державних закупівель, однак це лише окремі випадки, і ці дві сфери функціонують переважно автономно. Слід зазначити, що основна частина державних потреб задовольняється саме через систему державних закупівель. Так, згідно Постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) “Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт надання послуг для державних потреб на 2012 р.” від 01.08.2012 р. № 689 (далі - Постанова КМУ №689) сума коштів передбачених у державному бюджеті для фінансування державного замовлення у 2012 р. складала всього 2,8 млрд грн., у порівнянні із загальною сумою коштів за укладеними договорами у цьому ж році для державних закупівель, що становила аж 428 млрд грн. Однак, саме система держзакупівель протягом багатьох років використовувалась в якості інструменту розкрадання коштів державного та місцевого бюджетів. Так, Службою безпеки України до КМУ було направлено листа «Про криміналізацію сфери державних закупівель» № 149 від 11 квітня 2013 р., у якому зазначено, що від 50% до 75% бюджетних асигнувань під час процедури держзакупівель освоювалося з численними порушеннями. Через корупційні угоди у сфері держзакупівель збитки становили 10–15% (35 – 52,5 млрд грн) видаткової частини держбюджету щорічно. При чому, планування держзкупівель здійснюється замовниками самостійно і не прив’язується до жодних цільових програм розвитку держави, регіонів, не пов’язана із виконанням стратегічних цілей, а в основному спрямована на матеріально-технічне забезпечення діяльності державних органів, які у свою чергу часто зловживають можливістю необґрунтованого визначення своїх потреб та нецільового використання бюджетних коштів.

          Як вже було зазначено вище, на сьогодні державне замовлення в Україні не функціонує належним чином. Так, Колегія Рахункової палати розглянувши звіт про результати аналізу формування і виконання у 2010-2011 рр. держзамовлення на поставку продукції для державних потреб, дійшла висновку, що ця система в Україні неефективна. Було встановлено, що визначені КМУ напрями державного замовлення як пріоритетні, такими на сьогодні назвати важко, оскільки вони не співвідносяться з найважливішими державними цільовими програмами і мають низький вплив на розвиток економіки і задоволення суспільних потреб. Критерії формування держзамовлення носять загальний характер, не спрямовані на досягнення конкретного результату, а тому непридатні до застосування. Так, зі 120 державних (цільових) програм лише третину враховано при формуванні держзамовлення у 2010-2011 рр., Міністерство економічного розвитку і торгівлі, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації державного замовлення, не забезпечує ефективної реалізації державної політики у цій сфері.  З 2005 р. не переглядалися його критерії, а процес формування фактично зведено до узагальнення отриманих пропозицій. Так, згідно зазначеної Постанови КМУ №689 напрямами державного замовлення визначено лише сфери культури, випуску друкованої продукції, одержання приросту запасів корисних копалин, постачання продукції соціального призначення, проведення земельної реформи, розроблення найважливіших новітніх технологій. При чому обсяги фінансування зазначених напрямів у порівнянні з витратами державних чиновників є мізерними.

         Необхідно зазначити і той факт, що є відсутнім навіть порядок формування державного замовлення. На сьогодні функціонує лише Постанова КМУ “Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням” від 29 лютого 1996 р. № 266, однак вона повністю базується на старому законодавстві, взагалі не зазначаючи і не враховуючи вимоги Закону про державні закупівлі.

            У той час як в Україні фактично не функціонує система державного замовлення, у зарубіжних країнах даний засіб державного регулювання є основним інструментом задоволення державних потреб. Найбільш поширеними вони є у США, де створена і вже багато років функціонує Федеральна контрактна система. Тут, фактично, через систему державних замовлень були створені такі галузі, як атомна, аерокосмічна, електротехнічна й ін. Обсяги держзамовлення на ринках США сьогодні досягають 50% ВВП. Саме в умовах міжнародної фінансової кризи, рецесії української економіки державне замовлення може стати тим засобом підтримки для деяких підприємств. Позитивними наслідками навіть для сфери зайнятості виявилося державне замовлення на виготовлення автобусів для проведення Євро–2012 ТОВ «Львівські автобусні заводи». ЛАЗом було запропоновано більше 100 вакансій робітничих професій, завод запропонував також понад 70 вакансій на перспективу, здебільшого інженерно–технічних працівників.

         Отже, на підставі вищезазначеного можна зробити висновок про неналежне функціонування системи державного замовлення, відсутності правового регламентування процесів його формування та звуження сфери його дії. Задоволення державних потреб майже повністю здійснюється через підсистему державних закупівель, яка у свою чергу в основному спрямована на матеріально-технічне забезпечення діяльності органів державної влади і є неспроможною самостійно забезпечувати задоволення найважливіших державних потреб. Вона повинна виступати головним механізмом реалізації державного замовлення для забезпечення виконання стратегічних завдань економіки України.

Підготував помічник судді Левицький М.