Особливості відшкодування моральної шкоди

Особливості відшкодування моральної шкоди

Cуддям постійно доводиться вирішувати проблеми різноманітного характеру, у зв’язку із збільшенням протягом останнього часу кількості позовів щодо відшкодування моральної шкоди. Суддям необхідно визначити розмір відшкодування, який не піддається однозначній грошовій оцінці, визначити ступінь психотравмувальності певного правопорушення і, врешті-решт, враховуючи психофізіологічні особливості людини, визначити чи взагалі була завдана моральна шкода.

Як свідчить практика, при визначенні розміру відшкодування, суддя має декілька варіантів:

1. Взяти за основу суму, яку заявляє в позовній заяві позивач, і прийняти остаточне рішення, користуючись принципами розумності та справедливості.

Суд може змінити цю суму або залишити її такою, якою просить позивач. Причому суд може не тільки зменшити розмір відшкодування, а й збільшити його порівняно з тим, що просить позивач, оскільки ст. 23 нового ЦКУ, на відміну від ст. 440-1 ЦК УРСР, не передбачає, що суд має визначати розмір відшкодування з урахуванням позовних вимог. Тобто, можна зробити висновок, що суд не зобов’язаний враховувати позовні вимоги при визначенні розміру відшкодування. Однак така позиція дещо суперечила б ст. 11 ЦПК України, яка передбачає, що "суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб… в межах заявлених ними вимог…".

Виходячи з наведеного міркування та з принципів, закладених в ст. 11 ЦПК України, суддя повинен не змінювати (збільшувати або зменшувати) заявлений розмір відшкодування, а визначати його самостійно, користуючись принципами справедливості та розумності, а також іншими обставинами, викладеними в ч. 3 ст. 23 ЦКУ. При цьому, звичайно, суд може враховувати заявлені позовні вимоги.

Використовуючи цей варіант, суддя повинен звернути увагу на мотивацію розрахунку розміру відшкодування. У випадку, якщо визначена суддею сума відрізняється від суми заявленої позивачем, йому необхідно абстрагуватися від мотивації позивача та надати власну мотивацію, оскільки п. 9 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачає: "Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви."

В іншому випадку, як свідчить практика, рішення може бути скасовано в частині відшкодування моральної шкоди з причини невмотивованості визначення її розміру, виходячи із положень статей 215 та 309 ЦПК України.

2. Призначити судово-психологічну експертизу.

Порядок призначення та проведення судово-психологічної експертизи регулюється Наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз " від 8 жовтня 1998 року. Відповідно до п. 152 даної Інструкції на вирішення експерта можна поставити такі запитання:

Чи є ситуація, яка досліджується по справі, психотравмувальною для підекспертного?

Якщо так, то чи завдані підекспертному страждання (моральна шкода)?

Який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?

В даному випадку експерт, як свідчить досвід, оцінює розмір моральної шкоди в сумі, що дорівнює певній кількості мінімальних заробітних плат в залежності від різноманітних чинників, що зазначені в ч. 3 ст. 23 ЦКУ.

Позивач може звернутися до експерта і за власною ініціативою, якщо бажає запропонувати суду розмір відшкодування, але не може визначити його самостійно. Однак, у випадку самостійного звернення позивача (без призначення експертизи судом) до експерта, останній буде виступати в якості спеціаліста.

Треба також зауважити, що відповідно до п. 1.1 зазначеної Інструкції експертизу можуть проводити не тільки експерти, що працюють в державних науково-дослідних інститутах судових експертиз, а й інші акредитовані експерти.

В даному випадку суд, користуючись принципами гуманності та справедливості, може змінити розмір відшкодування, що запропонований експертом (спеціалістом).

Однак, не дивлячись на такий – полегшений для суду – варіант визначення розміру відшкодування моральної шкоди, він не завжди є прийнятним, скільки, як свідчить практика, період проведення судово-психологічної експертизи може бути занадто довгим (рік і більше). Відповідно, на даний термін затягується і сама справа.

3. Визначити розмір відшкодування моральної шкоди самостійно.

При визначенні розміру моральної шкоди, необхідно враховувати велику кількість різноманітних факторів. Частина з них передбачена в ст. 23 ЦКУ.

Відповідно до ст. 23 ЦКУ розмір моральної шкоди визначає суд з урахуванням певних обставин:

характер правопорушення;

глибина фізичних та душевних страждань;

погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації;

ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування;

інших обставин, які мають істотне значення.

Обов’язковими вимогами при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Аналізуючи судову практику розгляду справ про відшкодування моральної шкоди, Європейський суд, ухвалюючи рішення щодо факту встановлення порушення цих прав і свобод, одразу визначає можливість та розмір відшкодування моральної шкоди, якщо про це просить заявник.

Протягом останніх років досить суттєво збільшилась кількість справ з приводу відшкодування моральної шкоди, яка завдана органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. В контексті даної статті не будемо аналізувати причини цього, хоча, на переконання автора, збільшився не обсяг порушень прав людини правоохоронними органами, а підвищився рівень правосвідомості громадян, які тепер намагаються себе захистити.

Підстави відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду встановлені в ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року, ст. 1176 ЦКУ та Постанові Пленуму ВСУ "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року.

Такими підставами є:

незаконне засудження, незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), а також інші процесуальні дії, що обмежують права громадян;

незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконна конфіскація майна, незаконне накладення штрафу;

незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

З моменту набрання чинності новим Цивільним кодексом України, на початку 2004 року даний перелік доповнився ще декількома пунктами:

незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

незаконне затримання.

Відповідно до статей 1167, 1176 моральна шкода, завдана зазначеними органами, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини осіб, які вчинили незаконні дії. Тобто в даному випадку ми маємо справу з одним із різновидів відповідальності без вини, що передбачена Кримінальним кодексом.

З огляду на те, що моральна шкода в даному випадку відшкодовується за рахунок держави, при прийнятті до провадження позову необхідно правильно визначити відповідача. Відповідно до п. 10-1 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р., поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Ця вимога не діє, якщо відповідно до спеціального закону орган може самостійно відповідати за завдану ним шкоду (наприклад ЗУ "Про оперативно-розшукову діяльність").

Крім того, що законодавство встановило перелік дій, за вчинення яких фізична особа має право вимагати відшкодування моральної шкоди, визначено також і підстави такого відшкодування:

постановлення виправдувального вироку суду;

встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту:

незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян;

незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (право на відшкодування шкоди в цьому випадку виникає за умови, якщо протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення кримінальної справи або таке рішення було скасоване);

закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

відмови в порушенні кримінальної справи;

закриття справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 62 Конституція України додала ще одну підставу, яка була продубльована в Цивільному кодексі України: скасування вироку, як неправосудного.

Повертаючись до питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди судом, необхідно зазначити, що у випадку завдання шкоди правоохоронними органами, законодавство (а саме Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року) встановлює мінімальний розмір відшкодування шкоди завданої правоохоронними органами: "Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом".

Як свідчить практика, для постраждалої від правоохоронних органів особи не завжди достатньо визнання судом факту порушення її прав і присудження відшкодування їй моральної шкоди. В минулі роки досить часто судові рішення не могли бути виконані з огляду на недостатність коштів, оскільки ці видатки за своєю природою є непередбаченими і їх неможливо обрахувати та запланувати у проекті бюджету для відповідного розпорядника коштів.

Необхідно зазначити, що проблема відшкодування моральної шкоди і, особливо, – визначення її розміру – на даний момент стоїть дуже гостро. Спостерігається відсутність єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування та визначення певної грошової суми за певний вид страждань. Тому необхідно на законодавчому рівні більш детально конкретизувати порядок визначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановити механізм визначення його розміру.