Галицький районний суд м. Львова

08 липня 2016, 12:30

Речові докази в цивільному процесі

Діяльність людей, а також події, встановленням яких займається суд в процесі судового доказування, завжди здійснюються в певній обстановці, ситуації, в взаємозв’язку з іншими об’єктами чи речами. Ця діяльність може залишати про себе інформацію (фактичні дані) як в свідомості людей, так і на об’єктах оточуючої обстановки, шляхом безпосереднього впливу на властивості, зовнішній вигляд, розташування цих об’єктів. В такому випадку речі стають носіями доказової інформації, і використовуються судом як речові докази.

В літературі речові докази отримали назву «німі свідки», тобто речі які, зберегли сліди та відпечатки дій та подій, та досить часто використовуються на практиці.

Цінність речових доказів, у тому, що вони відображають різного роду зв’язки між явищами: зв’язку причини та наслідку, часу, простору, умови і обумовленості.

Згідно ч. 1 ст. 65 ЦПК України речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Законодавець у даній статті надав досить стислу характеристику речових доказів. Для порівняння, знову ж, російське законодавство в даному напрямку, на мою думку, є більш досконалим.

В ст. 73 ЦПК РФ сказано, що речовими доказами є предмети, які за своїм зовнішнім виглядом, властивостям, місцю знаходження та за іншими ознаками можуть служити засобами встановлення обставин, які мають значення для розгляду і вирішення справи. В статті вказується на ознаки та доказову цінність речових доказів: «предмети, які за своїм зовнішнім виглядом, властивостям, місцю знаходження та за іншими ознаками можуть служити засобами встановлення обставин». Вітчизняний законодавець, зазначає лише матеріальну природу речових доказів, та їх властивість «вміст інформації про обставини, які мають значення для справи».

Незважаючи на це наука чітко характеризує речові докази як засіб доказування. Адже речові докази одночасно можуть бути і об’єктом спору, і речовими доказами (наприклад, у справі про визнання права власності на будинок, об’єктом спору і водночас речовим доказом є будинок).

Ознаками речових доказів є те, що інформація про факти має місце в зовнішніх ознаках доказу (формі, вигляді) і обставини справи підтверджуються самим існуванням певних предметів. У свою чергу, ознаками письмових доказів є те, що відомості про обставини, які мають значення для справи, можна отримати з їхнього змісту, який виражений певними знаками, зафіксованими на будь-якому матеріалі. Крім того, речові докази є індивідуальними та практично незамінними внаслідок своїх особливих властивостей, а письмові докази можуть бути замінені іншими засобами доказування.

Загалом речові докази мають доказову цінність у випадках:

1) якщо вони служать доказами, як об’єкти безпосереднього судового пізнання (наприклад, під час розгляду справи суд оглядає подані сторонами речі і тим самим переконується в їх недоброякісності);

2) якщо вони мають значення доказового факту (наприклад, знаходження певної речі у відповідача підтверджує факт правопорушення);

3) якщо вони є об’єктами експертного дослідження.

Що стосується класифікації речових доказів, то їх поділяють на первинні та похідні. Речові докази в більшості випадків є первинними, але можуть бути і похідними. Прикладом похідного доказу є виготовлений зліпок того чи іншого сліду.

Також речові докази можна поділити за видом експертизи, об’єктом якої вони являються. Так слід розрізняти речові докази, які є об’єктом дослідження: криміналістичної, судово-медичної, біологічної, інженерно-технічної, економічної та інших. Цей поділ є досить умовним так, як один і той же предмет може бути об’єктом дослідження декількох експертиз. Слід додати, що згадані вище класифікації відносяться більше до кримінальних справ, проте також можуть мати місце і у цивільних.

Стосовно юридичного значення, речові докази поділяються на докази «нападу» та «захисту», за характером зв’язку з фактами, які підлягають встановленню, на прямі і похідні. Дані класифікації вже зазначалися.

Чинне цивільне процесуальне законодавство встановлює спеціальний порядок зберігання, огляду, дослідження та повернення речових доказів.

В ч.1 ст. 139 ЦПК України сказано, що речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Також окремі положення щодо зберігання речових доказів у суді визначено в Тимчасовій інструкції з діловодства в місцевому загальному суді. Зокрема, для зберігання речових доказів у суді обладнується спеціальне приміщення (сховище) зі стелажами, решітками на вікнах, оббитими металом дверима, охоронною та протипожежною сигналізацією. У разі відсутності такого приміщення виділяється спеціальне сховище (сейф, металева шафа достатнього розміру). Для роботи з речовими доказами (зберігання, обліку тощо) наказом голови суду призначається працівник апарату суду. Доступ до приміщення (сховища) для зберігання речових доказів можливий лише в його присутності. У разі відсутності працівника апарту суду доступ до приміщення (сховища) можливий тільки в присутності голови суду, у якого повинен бути дублікат ключа від цього приміщення (сховища).

Для обліку речових доказів у суді ведеться журнал обліку речових доказів, який зберігається в особи, відповідальної за роботу з речовими доказами. Ведення журналу здійснюється за правилами ведення документів суворої звітності. Кожний аркуш журналу нумерується, журнал прошнуровується і скріплюється гербовою печаткою, а також підписом голови суду.

Відповідно до ст. 187 ЦПК України речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом під час судового розгляду, а також пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також експертам, спеціалістам та свідкам. Ці особи можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з оглядом. Відповідні заяви вносяться до журналу судового засідання. Щодо «інших способів дослідження» законодавець має на увазі дії суду, спрямовані на більш глибоке розкриття змісту речових доказів. Так, предмет, який виступає в якості речового доказу може бути підданий експертному дослідженню, коли потребуються спеціальні знання для виявлення змісту речового доказу. Також для з’ясування необхідних відомостей може бути залучений спеціаліст.

Якщо у справі є протоколи огляду речових доказів у порядку їх забезпечення або огляду на місці, вони мають бути оголошені у даному судовому засіданні. Про оголошення протоколів огляду речових доказів, а також про пояснення і заяви осіб, які беруть участь у справі, дані з приводу цих протоколів повинні міститися у журналі судового засідання.

Огляд речових доказів за їх місцезнаходженням здійснюється за правилами, встановленими ст. 140 ЦПК України, так само як і стосовно огляду письмових доказів за їх місцезнаходженням.

У разі наявності речових доказів, які швидко псуються, суд оглядає їх негайно, навіть під час провадження у справі до судового розгляду, з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою огляду речових доказів.

Як бачимо, здійснення огляду може мати місце в порядку забезпечення доказів, підготовки справи до розгляду, так і під час судового розгляду. У всіх випадках проведення огляду речових доказів про час і місце огляду повідомляються особи, які беруть участь у справі. Під час огляду вони мають право давати пояснення, які заносяться до протоколу. Також до протоколу можуть долучатися складені або провірені при огляді плани, креслення, фотознімки.

Речові докази після їх огляду та дослідження судом повертаються особам, від яких вони були отримані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. До цього часу речові докази, інші предмети, які необхідно повернути їх власнику, зберігаються у суді в справі або за окремим описом здаються працівником апарату суду в камеру схову речових доказів суду.

Після набрання рішенням законної сили речові докази повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речові докази.

Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам та організаціям. За клопотання державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній і науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, що не можуть бути предметом угод і іншим способом переходити від одного до іншого в межах цивільно-правових відносин. Такі об'єкти повинні бути прямо зазначені в законі. Наприклад, особливо охоронювані природні території - державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки та інше.

Обмеження оборотоздатності відповідно полягає в тому, що окремі об'єкти можуть належати лише певним учасникам цивільного обороту або їх придбання і (чи) відчуження допускається тільки на підставі спеціальних дозволів. Види таких об'єктів визначаються в порядку, установленому законом. Це означає, що в законі повинні передбачатися вихідні критерії віднесення об'єктів до обмежено оборотоздатних і вказуватися державні органи, уповноважені визначати конкретні їхні види. Спеціальні правила оборотоздатності встановлено для таких об'єктів, як земля й інші природні ресурси, їхній оборот допускається в тому обсязі і мірі, що передбачені законами про землю й інші природні ресурси.

Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку передачі судом речових доказів, які є об'єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено обороноздатні» передача доказів здійснюється на підставі судового рішення з оформленням акта прийняття-передачі за формою згідно з додатком у трьох примірниках. Один примірник акта зберігається у судовій справі, один – у номенклатурній справі суду, а один примірник із долученою до нього копією судового рішення передається підприємству, установі чи організації. Також, для забезпечення передачі доказів утворюється комісія, до складу якої включаються представники обох сторін. Членів комісії призначають відповідними наказами голова суду і керівник підприємства, установи чи організації. Головою комісії є представник суду із числа членів комісії. Акт прийняття-передачі доказів підписують голова та члени комісії і після цього того самого дня докази передаються підприємству, установі чи організації для їх використання в експертній чи науковій роботі.

Також до речових доказів законодавець відносить магнітні, електронні та інші носії інформації, які містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Дійсно, все ширше вкорінюються технічні засоби в побут людей. Розвиток техніки і розширення можливостей використання спеціальних знань в цивільному процесі, глибина і удосконаленість технічних методів пізнання розширяють коло процесуальних засобів доказування. У зв’язку з цим у свідомості людей закріплюються погляди, що багато фактів дійсно можна зафіксувати за допомогою фонограм, відеозаписів та інших засобів. До того, інколи цим засобам надають характер найбільш «сильних», достовірних доказів. Для фіксації фактів застосовуються документи машинної обробки, дані електронно-обчислювальних машин, їх систем та інше. Проте не завжди суди признають такі засоби отримання відомостей про факти.

Аудіо- і відеозаписи належать до речових доказів, мабуть, тому, що інформація на них зберігається на матеріальному об’єкті неживої природи у стані, що не розвивається. Стосовно даного твердження виникає багато питань, і не всі автори погоджуються з віднесенням носіїв аудіовізуальної інформації до речових доказів. Так, С.В. Васильєв зазначає, що магнітні, електронні та інші носії інформації не зовсім підходять під визначення речового доказу, внаслідок своєї специфічності. Адже носієм аудіовізуальної інформації може бути не будь-який об’єкт, а спеціально виготовлений матеріал (диск, плівка). Інформація на носій передається за допомогою існуючих технічних засобів, а не від безпосереднього впливу на матеріал джерела відомостей про факт. Аудіо-, відеозапис, дискети – це дійсно предмети, які є засобами встановлення обставин, які мають значення для справи. Але ці відомості отримуються зі змісту названих предметів, а не їх зовнішнього вигляду.

Виходячи з вимог, які пред’являються до доказів, що вимагають використання технічних засобів при їх виготовленні і відтворенні, можна дійти висновку про те, що ці матеріали можуть бути покладені в основу судового рішення, якщо вони відповідають наступним правилам:

1) відоме джерело виготовлення цих матеріалів;

2) відомий час виготовлення;

3) ці матеріали були виготовлені загальноприйнятим способом або способом, про який домовилися особи, що їх виготовили;

4) ці матеріали до подання до суду зберігалися належним чином;

5) матеріали можуть бути подані в суд у доступному для відтворення і зберігання виді.

Чинний ЦПК України зазначає процедуру відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису та їх дослідження. Ці дії проводяться в судовому засіданні, або іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього. В журналі судового засідання відображаються особливості оголошуваних матеріалів і час демонстрації. Після відтворення чи демонстрації суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. Також законодавець передбачає можливість, у разі потреби, повторення відтворення звукозапису і демонстрації відеозапису повністю або частково (ст. 188 ЦПК України).

При відтворенні звукозапису, демонстрації відеозапису, які носять приватний характер, а також при їх дослідженні застосовуються правила ЦПК про оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.

Можливі випадки, коли для з’ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв’язку з надходженням заяви про їх фальшивість, потрібні спеціальні знання та навички застосування технічних засобів, або їх поглиблене дослідження. В такому разі судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

Отже, речові докази у цивільному процесі заслуговують належної уваги. Вони відображають дії і події минулого та містять інформацію про обставини, які мають значення для справи, а тому – є важливими і незамінними.

Підготував помічник голови суду Гриновець О.Б.