Деякі питання про практику вирішення слідчими суддями питань, пов’язаних із слідчими діями

Деякі питання про практику вирішення слідчими суддями питань, пов’язаних із слідчими діями

03 червня 2016 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики про практику вирішення слідчими суддями питань, пов’язаних із слідчими (розшуковими) діями.

Зокрема було з’ясовано наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК слідчий суддя за результатами розгляду скарги може постановити ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого, прокурора; 2) зобов’язання вчинити певну дію; 3) зобов’язання припинити певну дію; 4) відмову в задоволенні скарги. Отже, у ч. 2 ст. 307 КПК передбачено вичерпний перелік рішень, які можуть бути прийняті слідчим суддею за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.

Водночас у практиці розгляду скарг на постанови слідчого траплялися випадки, за яких слідчі судді постановляли ухвали про вчинення дій, які не передбачені ч. 2 ст. 307 КПК. Наприклад, слідчий суддя Броварського міськрайонного суду Київської області постановив ухвалу від 15 травня 2013 року про закриття провадження за скаргою на постанову слідчого від 01 квітня 2013 року про часткову відмову в задоволенні клопотання і на постанову слідчого від 19 квітня 2013 року. Підставою для такого процесуального рішення слідчого судді стала відповідна заява скаржника, яку мотивовано тим, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні завершено. Аналогічний випадок мав місце в практиці слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира. Ухвалою від 08 травня 2014 року закрито провадження за скаргою захисника підозрюваного на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про призначення економічної експертизи з огляду на те, що захисник підозрюваного подав заяву про відмову від скарги, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено. Проте з приписів ч. 2 ст. 307 КПК не випливає повноваження слідчого судді постановити ухвалу саме про закриття провадження за скаргою. Тому в таких випадках слідчий суддя повинен відмовити у задоволенні скарги.

Також у деяких ухвалах, постановлених слідчими суддями, використовуються поняття, які не передбачені КПК: “ініціатор клопотання”, “цивільний представник”, “представник цивільного представника” (ухвала слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року), “процесуальний прокурор” (ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівців від 03 квітня 2014 року), що є неприпустимим з огляду на відсутність таких учасників кримінального провадження згідно норм КПК.

При розгляді скарг на постанови слідчих слідчі судді повинні чітко розмежовувати відмову у задоволенні клопотання про вчинення слідчих дій та бездіяльність слідчого, яка полягає у нездійсненні певних процесуальних дій у визначений КПК строк. Зокрема, ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 лютого 2014 року відмовлено у задоволенні скарги В. на бездіяльність слідчого. Слідчий відмовив у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, про що прийняв відповідну постанову, що потерпілий оцінив як бездіяльність слідчого. Дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість відмови слідчого у задоволенні клопотання, оскільки частина дій, які просив вчинити потерпілий, не належать до слідчих, а проведення інших слідчих дій є передчасним. 

Також у судовій практиці мали місце розгляд слідчим суддею скарги на процесуальне рішення, яке не оформлене постановою. Наприклад, представником потерпілого Л. заявлено клопотання про проведення слідчих дій, про відмову у задоволенні якого слідчий не виніс постанову, а повідомив у довільній формі. Захисник потерпілого звернувся до слідчого судді зі скаргою на відмову у задоволенні клопотання. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні скарги, оскільки оскаржується не процесуальне рішення слідчого, а письмове повідомлення, тобто інші дії слідчого чи його бездіяльність, які не підпадають під предмет оскарження згідно з вимогами п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК. Разом із тим хоча слідчий суддя прийняв правильне процесуальне рішення не можна погодитись із іншими положеннями ухвали. Зокрема, в ухвалі викладені посилання на те, що у ч. 1 ст. 303 КПК передбачений вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, які підлягають оскарженню, а також на те, що скарга на інші дії слідчого, прокурора може бути подана під час підготовчого провадження.

З ч. 1 ст. 303 КПК вбачається, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені не лише визначені цієї частиною ст. 303 КПК прояви бездіяльності, а бездіяльність, яка полягає у “нездійсненні інших процесуальних дій”, які слідчий, прокурор зобов’язані вчинити у визначений КПК строк. З цього випливає, що відмова у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, здійснена у формі, яка суперечить КПК, може вважатись нездійсненням інших процесуальних дій в контексті пункту 1 ч.1 ст. 303 КПК, а тому і бути оскарженою до слідчого судді саме на стадії досудового розслідування.

Тому необхідно схвалити протилежний підхід до вирішення скарги на рішення слідчого – відмову слідчого у задоволенні клопотання. Наприклад, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2013 року задоволено скаргу захисника на відмову у проведенні одночасного допиту свідка та підозрюваного: про відмову у задоволенні клопотання слідчий повідомив листом без дати, без винесення постанови, причому відмову не мотивував, хоча із клопотання вбачаються підстави для його задоволення.

Також у судовій практиці були випадки немотивованого задоволення скарг на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій. Зокрема, у мотивувальній частині ухвали від 11 вересня 2013 року, якою скасовано постанову про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій, слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області навів слідчі дії, у проведенні яких було відмовлено, та зміст положень ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 303 та ст. 223 КПК, не вказавши в чому полягала неправомірність процесуального рішення слідчого.

Підготувала помічник судді Смуток Б.М.