Питання зловживання процесуальними правами

ПИТАННЯ ЗЛОВЖИВАННЯ

ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ

Зловживання процесуальними правами різко дисонує з проголошеними законодавцем цілями і завданнями цивільного судочинства. Правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ в умовах процесуальної недобросовісної стає скрутним, оскільки дії суб'єктаправопорушника перешкоджають вирішенню цих завдань. Не дивлячись на те, що завдання правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи ставиться не перед сторонами процесу, а перед органом судової влади, вказана обставина жодною мірою не виправдовує поведінку осіб, що беруть участь в справі, направлене на те, що умисне перешкодило досягнення органом судової влади вказаних завдань.

Особи, що беруть участь в справі, не мають прямого юридичного обов'язку сприяти суду в правильному і своєчасному розгляді і вирішенні цивільної справи, проте за ними повинен бути визнаний обов'язок утримуватися від дій, здатних перешкоджати досягненню названих завдань.

Не дивлячись на те, що завдання правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи ставиться не перед сторонами процесу, а перед органом судової влади, вказана обставина жодною мірою не виправдовує поведінку осіб, що беруть участь в справі, яка направлена на те, щоб умисно перешкодити досягненню органом судової влади вказаних завдань. Особи, що беруть участь в справі, не мають прямого юридичного обов'язку сприяти суду в правильному та своєчасному розгляді і вирішенні цивільної справи, проте за ними повинен бути визнаний обов'язок утримуватися від дій, здатних перешкоджати досягненню названих завдань.

Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу (а в окремих випадках і суду), що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, що ваблять застосування засобів цивільного процесуального примушення.

Суд досить обмежений в своїх правомочностях щодо впливу на недобросовісну поведінку суб’єкта цивільного процесу. Саме цей аспект дозволяє особам, які є зацікавлені, всіляко затягувати розгляд справи, перешкоджати ухваленню рішення, яке не є прийнятним для такої стороні і т.д.

Шукати можливі варіанти подолання проблеми спеціалісти радять серед доробок Комітету міністрів Ради Європи. Наприклад, у рекомендації №R (95) 5, розробленій цим органом, містяться положення про заходи запобігання зловживанням системою оскарження.

На думку європейців, цей механізм передусім направлений на пришвидшення розгляду справи. Так, не гребує правом на відмову у відкритті провадження Європейський суд з прав людини, якщо вважає, що особа зловживає правом на подання індивідуальної скарги (як свіжий приклад такого підходу — скарга «Мартінс Алвес проти Португалії», яку 21 січня 2014 року ЄСПЛ не прийняв). На жаль, в Україні, зауважили фахівці, посилання на цю рекомендацію може бути розцінене як некоректне.

Соціальна небезпека зловживання процесуальними правами полягає в тому, що зовні дії особи протікають в межах правового поля, а насправді ними заподіюється шкода інтересам правосуддя і інтересам інших учасників цивільного процесу. Такі дії (бездіяльність) важко доказувати, і особа, що зловжила правом, може для прикриття своїх протиправних дій використовувати арсенал заходів захисту, що надаються особі, що сумлінно здійснює свої суб'єктивні права. При цьому особливо пригнічує безпорадність суду, який часто не має правової можливості для протистояння.

Володимир Кравчук, суддя Львівського окружного адміністративного суду, доктор юридичних наук, професорнаступним чином визначає алгоритм реагування на поведінку, яка містить ознаки зловживання процесуальними правами. Перше: чітка оцінка з боку суду певних дій як таких, що містять ознаки зловживання. Друге: роз’яснення неприпустимості дій, що свідчать про зловживання. Третє: встановлення чітких строків для реалізації процесуальних прав (якщо відкладаємо чи оголошуємо перерву, то на найкоротший строк). Четверте: кваліфікація повторних дій як зловживання правом і обмеження права. Процесуальний закон не передбачає наслідки зловживання, тому, на мою думку, потрібно користуватися ч.6 ст.13 Цивільного кодексу, яка передбачає, що суд може зобов’язати особу припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Як саме суд припинить зловживання процесуальним правом —вирішується ним самим. Ці повноваження випливають з обов’язків головуючого керувати перебігом судового засідання, забезпечувати виконання учасниками процесу їхніх обов’язків, усувати із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи, а також уживати необхідних заходів стосовно забезпечення в судовому засіданні належного порядку. На практиці є певний ризик, що судові рішення можуть оскаржуватися з мотивів порушення процесуальних прав учасників процесу. Тут треба мати на увазі, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань (ч.2 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства). Формальні — ті, що стосуються форми, тобто процесу. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення (ст.104 Господарського процесуального кодексу). Таким чином, слід ураховувати принцип пропорційності: вид та обсяг обмеження процесуальних прав повинен відповідати інтересам забезпечення справедливого та неупередженого правосуддя в розумний строк.

Підготував І.О.Кавчук

за матеріалами видання «Закон і Бізнес»,

Інтернет-ресурсу reallook.com.ua