flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків у цивільному процесі

03 березня 2018, 14:00

Пояснення сторін та третіх осіб як засіб доказування досліджувався правознавцями давно. Оскільки сторони та треті особи є безпосередніми суб’єктами спірних правовідносин, що розглядаються судом, їх пояснення в процесі доказування можуть містити найбільш повні і точні відомості про обставини справи.

Для того, щоб правильно охарактеризувати пояснення сторін, третіх осіб та їх представників як засіб доказування необхідно спочатку розглянути поняття самих сторін та третіх осіб, представника. Чинне законодавство називає сторонами в цивільному процесі позивача та відповідача. Позивачем є особа, яка потребує судового захисту, відповідачем – проти якої заявлена вимога щодо судового захисту. Сторони є головними учасниками позовного провадження. Як і всі особи, що беруть участь у справі, вони мають юридичну заінтересованість. В позивача – зацікавленість у наданні йому судового захисту, і закріплення ним свого правового положення, у відповідача – в відмові в наданні такого захисту і, тим самим, закріплення свого правового положення. Також можна виділити і наступні ознаки сторін:

 – процес у справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть тоді, коли позивач особисто не порушує справу або сторони осо­бисто не беруть участі у процесі;

– на відміну від інших учасників процесу, як правило, тільки сторони наділені правами щодо зміни і припинення справи (зміна елементів позову, відмова від позову, мирова угода);

– сторони несуть судові витрати у справі;

– на сторін, в основному, поширюється матеріально-правова сила судового рішення, тоб­то залежно від характеру судового розгляду зазнає змін сфера їх суб'єктивних особистих і матеріальних прав.

Проте судове рішення, яке перетворює спірне правовідношення в безспірне, може здійснювати вплив не тільки на правову сферу сторін в даному правовідношені, а також на правове положення осіб, які знаходяться в юридичному зв’язку з однією із сторін (третіх осіб без самостійних вимог). Вірна позиція С.В. Курильова, який зазначив наявність юридичної зацікавленості в третіх осіб. Особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, по суті, є позивачами, та користуються усіма процесуальними правами позивача. Тобто має місце юридична зацікавленість аналогічна зацікавленості сторони у справі. Вступаючи у справу на стороні позивача чи відповідача, треті особи без самостійних вимог зацікавлені у вирішенні справи на користь сторони, на боці якої вони вступають у справу, що є єдиною можливістю, якою в даний момент вони можуть захистити свої права.

Представництво у суді є самостійним процесуальним інсти­тутом, а саме, правовідношенням, в силу якого одна особа (представник) виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи (представлюваний). Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юридичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стосовно пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, С.Я. Фурса характеризувала їх як засіб доказування, який полягає у наданні суду відомостей про факти, на підставі яких суд встановлює наявність обставин, що обґрунтовують їх вимоги чи заперечення, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

М.К. Треушников в поясненні сторін виділяв:

1) повідомлення, свідчення про факти;

2) волевиявлення;

3) судження про юридичну кваліфікацію правовідносин;

4) мотиви та аргументи, за допомогою яких кожна із сторін висвітлює фактичні дані у вигідному для себе аспекті;

5) емоції та настрої.

Як зазначав автор, доказами є лише пояснення сторін, що містять свідчення про фактичні обставини справи.

Загалом прийнято класифікувати пояснення сторін стосовно їх змісту на твердження, визнання та заперечення, хоча і не всі процесуалісти з цим погоджуються.

Твердженням є таке пояснення сторони, третьої особи або їх представників, яке містить відомості, що лежать в основі вимог і заперечень, установлення яких судом відповідає процесуальним інтересам сторони або третьої особи.

Визнанням є позиція особи, яка бере участь у справі, щодо твердження однієї із сторін про певну юридичну обставину, яку відповідно до закону повинна доводити інша сторона. Якщо особа, яка бере участь у справі, визнає таку обставину і цю позицію підтримають всі учасники процесу, то суд визнає її встановленою і інша сторона звільняється від її доказування. Визнання фактів поділяється на судове і позасудове, в залежності від місця його вчинення. Позасудове не має юридичного значення, оскільки здійснюється поза процесуальною формою. Також, визнання факту може бути беззастережним або простим, коли особа лише повністю визнає факт, та кваліфікованим, або із застереженням, - у випадку визнання факту особою і зазначення нею додатково певних відомостей, які стосуються цього факту. В залежності від форми, визнання є усним і письмовим.

Відмовитися від визнання в попередньому судовому засіданні обставин можливо, якщо сторона, що відмовляється, доведе, що вона визнала дані обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною.

Особливу увагу законодавець приділяє особі представника. Згідно ЦПК України представник, який має відповідні повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти особа, а отже, і здійснювати визнання фактів. Але оскільки найбільш поширеною рисою представництва є те, що представник не був безпосереднім учасником спірних правовідносин (винятком може бути лише представництво юридичних осіб), закон надає суду право у разі необхідності викликати до зали суду позивача чи відповідача для особистих пояснень. Передбачення таких правомочностей також надає можливість суду усунути такі негативні дії представника як зловмисна домовленість з протилежною стороною, наприклад, для визнання певних обставин.

Визнання факту слід відрізняти від визнання позову. Останнім є розпорядча дія, яка спрямована на визнання права за позивачем, на підтвердження наявності чи відсутності певних матеріальних правовідносин між сторонами. Таке визнання слід розцінювати як безумовну згоду відповідача на задоволення матеріально-правових вимог позивача.

Запереченням є пояснення, в якому заперечують факти, наведені іншими особами у справі. Також законодавством передбачена можливість відповідача заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі, мета якого спростувати позов та досягти відмови у задоволенні позову частково або повністю.

Слід відзначити, що особи, які беруть участь у справі (сторони, треті особи та їх представники), наділені спеціальними процесуальними правами та обов’язками, які надають їм можливість брати активну участь у даній справі. До них належать право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази та інші права передбачені ЦПК України. Особливої уваги потребують положення даної норми стосовно надання особам, які беруть участь у справі, права давати усні чи письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

За словами С.С. Бичкової надання усних чи письмових пояснень на різних етапах цивільного процесу має свої особливості. Так, при відкритті провадження у справі пояснення позивача і третьої особи із самостійними вимогами відображається і змісті позовної заяви. Формою пояснень відповідача на цьому етапі може бути зустрічний позов. Під час попереднього судового засідання, сторони, треті особи та їх представники мають право давати додаткові пояснення по суті заявлених вимог, а відповідач також і заперечення проти позову. Більш детально регламентований процесуальний порядок дослідження пояснень сторін, третіх осіб та їх представників під час судового розгляду справи, апеляційного оскарження. У судах касаційної інстанції особливість отримання пояснень є те, що суд може обмежити їх тривалість, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу. Процедура отримання пояснень для провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами не передбачена, тому вони досліджуються за правилами, встановленими для розгляду справ у судах першої інстанції .

Як зазначалося, за часів дії ЦПК 1963 року, пояснення сторін і третіх осіб було самостійним і повноправним засобом доказування. Проте його законодавче визначення носило декларативний характер, оскільки суди орієнтувалися на їхні пояснення в останню чергу або взагалі не брали їх до уваги. Тому в юридичній літературі двояко зазначалося, що пояснення сторін і третіх осіб є одним із засобів доказування і тут же, вони потребують підтвердження іншими засобами доказування, враховуючи юридичну зацікавленість сторін у справі. Введення такої умови, як допит сторін та третіх осіб в якості свідків, додає багато неточностей щодо використання цього засобу доказування у суді.

Так, із ЦПК України можна виділити основні складові, що характеризують порядок дослідження пояснень осіб, які беруть участь у справі, в судах першої інстанції:

 – після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача, третьої особи, яка бере участь на його стороні та їх представників, відповідача, третьої особи, яка бере участь на його стороні і їх представників, а також інших осіб, які беруть участь у справі;

– у разі наявності кількох вимог, суд може зобов’язати давати пояснення щодо кожної окремо;

– коли сторони висловлюються не чітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати конкретної відповіді;

– також  сторони та особи можуть ставити питання один одному;

– зміст письмових пояснень оголошуються головуючим.

Виникає багато проблем пов’язаних із забезпеченням достовірності пояснень сторін, оскільки їх юридична заінтересованість у вирішенні справи у багатьох випадках може означати наявність мотиву до необ’єктивного викладення фактів (обставин).

Проте, пояснення сторін, третіх осіб та їх представників є досить важливим доказом. Адже їм як очевидцям, безпосереднім учасникам подій, які обговорюються в судовому процесі, краще, ніж кому-небудь, відомі ті факти, які повинен встановити суд. У такому випадку, слушно зауважив В.В. Комаров, зазначивши, що відповідне нововведення ЦПК повинно сприяти наданню поясненням сторін, третіх осіб та їх представників безспірної доказової сили.

Отже, сторони, треті особи та їх представники, окрім дачі пояснень на підставі ЦПК України, можуть також допитуватися як свідки. У такому випадку, вони набувають процесуального статусу свідка.