Кримінальне переслідування суддів: особливості очищення системи

Останнім часом топ-темою ЗМІ стали кримінальні справи та суди над трьома суддями Печерського суду столиці, які свого часу розглядали справи відомих українських політиків. І хоча в суспільстві будь-яке переслідування будь-яких суддів давно сприймається на ура, таке  вибіркове «торжество справедливості» ставить питання про її користь і доцільність для судової системи держави загалом і громадян України зокрема.

Із запитаннями про це «Ракурс» звернувся до Віталія Бойка, першого міністра юстиції незалежної України (1990–1992) і голови Верховного суду України в 1994–2002 роках.

— Віталію Федоровичу, як ви розцінюєте кримінальне переслідування та спроби арешту трьох суддів Печерського районного суду міста Києва?

Як суддівська спільнота може сприймати ці акції — люстрацію через сміттєвий бак, погрози прокуратури посадити на лаву підсудних 200–300 суддів? Чи можемо ми після цього сподіватися, що якийсь суддя ухвалюватиме рішення, не озираючись на реакцію прокурора, голови адміністрації, народного депутата? Так ніколи незалежного суду не буде.

Щодо суддів з Печерського суду, то я не знаю конкретно, що вони вчинили, я не вивчав їхні справи. Але як людина, що працювала на посаді судді з 1963 року, можу сказати, що рішення суду, яке набуло законної сили, обов'язкове. Я не можу критикувати їхні рішення, бо не читав їх, але мені здається, що більшість з їх рішень про притягнення до відповідальності за порушення закону ніхто не скасовував.

Незрозуміло, чому прокуратура так наполягає на арешті суддів, хоча їх уже усунено з посади судді за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Що заважає прокуратурі проводити слідство та з'ясовувати, чи справді суддя навмисно виніс неправосудне рішення? Пригадую зі своєї практики, коли проти судді однієї з західних областей було порушено справу за хабар. Він не хотів з'являтися до суду, тому на моє ім'я прийшло клопотання від голови обласного суду з проханням визначитися. Я пішов до Верховної Ради і попросив дати згоду на його затримання і арешт. При цьому сказав депутатам, що необов'язково його арештовувати, але це той захід, який дозволить суду розглянути справу і вирішити, винний він чи ні.

— Але у випадку з суддями Печерського суду прокуратура теж нарікала, що одна з суддів уникала співпраці зі слідством, навіть ховалася від слідчого в нарадчій кімнаті тощо...

— Формальні підстави для порушення питання про арешт як запобіжний захід, мабуть, були, але можна обмежитися і особистим зобов'язанням або грошовою заставою. І якщо вже суддя порушить умови цього запобіжного заходу, тоді арештувати його. От тоді було б видно, що його арештовують не тому, що так хоче прокурор, а тому, що він заважає слідству. Натомість пояснення прокурорів про причини, через які необхідно застосувати арешт до суддів, про яких ми говоримо, просто смішні.

У нашому суспільстві вже давно посилюється напруження та негативне ставлення до всієї судової системи. Забувають, що судді розглядають мільйони справ, деякі з них дуже складні. І завжди є задоволена сторона і незадоволена. Усіх не можна задовольнити.

Я пригадую такий випадок, коли угорці хотіли поставити в нас, на Закарпатті, пам'ятний знак першим поселенцям-угорцям у тих краях, а наші не захотіли. Президент Угорщини під час зустрічі з президентом України питає, у чому річ. Йому відповідають, що була справа в суді про це, і суд заборонив. Так президент сусідньої держави сказав: «Тоді вибачайте, раз суд сказав, то в мене жодних претензій нема». От що значить повага до судового рішення.

Взяти хоча б випадок Берлусконі, якого виправдав Верховний суд Італії. І як би не кричали всі їхні ЗМІ, суд поставив крапку в цій справі. Суд у центрі конфлікту і не завжди його рішення подобаються.

Усі чиновники, народні депутати в Україні хочуть, щоб суд був незалежним. А на ділі? Коли я був головою ВСУ, то як приходив у Верховну Раду, до мене вишикувалася черга з депутатів, кожен зі своїм проханням — допомогти вирішити якусь проблему. Я їм зразу сказав, що жодних заявок тут приймати не буду, звертайтесь офіційно. А зараз що? Депутати, якщо приходять до суду, вони ж двері відчиняють ногами, погрожують суддям, мовляв, ми тебе виженемо з роботи, посадимо. І жодного такого хама не притягнули до відповідальності за неповагу до суду та судді. Хіба це правильно?

— Звісно, ні. Треба писати заяви, щоб депутатів притягували до відповідальності. Судді ж знають, що в такому випадку треба робити.

— Можу собі уявити, яка буде реакція на таку заяву. Пригадується ще один випадок. Колись у Верховній Раді обирали на посаду суддю безстроково, і депутат однієї з фракцій виступав проти цього судді. Я починаю з'ясовувати, чого. Виявляється, що суддя свого часу розглядав справу, де однією зі сторін був член цієї фракції, та виніс рішення не на його користь. Довелося пояснювати депутатам, що таке зведення рахунків неприпустиме. Того суддю обрали потім більшістю голосів.

— Щодо судової влади в Україні є чимало спекуляцій і нагнітання, але ж і недовіра до неї в суспільстві має чимало обґрунтованих підстав, хіба ні?

— Я з вами абсолютно згоден. У суддівському корпусі є деяка кількість суддів, які порушують присягу, а то й, можливо, вчиняють злочини, судячи з фактів, які оприлюднюють ЗМІ. Згоден, що треба їх виявляти, але ж не просто гуртом говорити, що всі судді хабарники. Коли таке чую, мені хочеться сказати: «Вас треба притягти до кримінальної відповідальності за неповідомлення про вчинення злочину». Якщо ви знаєте, що якийсь суддя взяв хабар, то повідомте про це правоохоронні органи, хай вони розберуться та притягнуть його до відповідальності! За всі мої 30 років роботи я не пам'ятаю, щоб Верховна Рада відмовила в наданні згоди на притягнення судді до кримінальної відповідальності за факти хабарництва.

— Але коли правоохоронні органи починають займатися тим чи іншим суддею, одразу лунають закиди в тому, що на суддів і судову систему чинять тиск...

— Я розумію, що це може бути одна з форм захисту. Кожен злочинець кричить, що його катували, били. У випадку обвинувачення з боку правоохоронців є процедура захисту, людина ходить на допити, наймає адвоката і захищає себе. Але тут ще є одна річ. Мені не зрозуміла позиція наших правоохоронних органів, які викидають все на суд громадськості. Треба ж дочекатися вироку суду.

У випадку з суддями Печерського суду йдеться про міру запобіжного заходу. Замість того, щоб розслідувати, прокурори витрачають сили на доведення того, що їх треба заарештувати. Що ж буде, якщо суд винесе виправдовувальний вирок? Що тоді робитимуть ці чиновники, які паплюжили суддів протягом всього слідства — платити компенсацію за моральну шкоду?

Раніше за часів СРСР приходили за людиною вночі, забирали і все — ніхто й не знав. А зараз все інакше: спочатку все оприлюднюють, формують громадську думку, а потім ведуть слідство. Раніше збиралися збори на фабриках, влаштовували товариські суди. Але ж ми засудили такий спосіб визначення винних.

— Який спосіб очищення, ревізії суддівського корпусу ви вважаєте оптимальним і допустимим?

— Повинна бути перевірка і професійних, і моральних якостей суддів. Але критикувати судову систему України як негодящу — це шкода велика і для держави, і для людей, не кажучи вже про суддів. Якщо рішення судді скасовує вища інстанція, треба дивитися, яка причина — чи просто його непрофесійність, чи щось інше. І, звісно, багато залежить від об'єктивності тих, хто перевірятиме доброчесність суддів. Не можна допускати мстивості та полювання на відьом. Не випадково в багатьох документах ЄС визначається, що в складі органів, які перевіряють суддів (у нас це ВРЮ, ВККС), повинно бути не менше половини суддів.