Зловживання позивачем процесуальними правами в контексті залишення позовної заяви без розгляду

Зловживання позивачем процесуальними правами в контексті

залишення позовної заяви без розгляду

Великого значення у цивільному судочинстві набуває така правова категорія, як зловживання процесуальними правами, що на теперішній час привертає до себе велику увагу.

Дане поняття досліджується в науці цивільного процесу з початку його зародження. Основною проблемою була і залишається кваліфікація такої поведінки та її правові наслідки.

Вважається доцільним не тільки чітко окреслити проблему зловживань процесуальними правами, але й на законодавчому рівні закріпити їх максимально прийнятне визначення та запровадити відповідні санкції за недобросовісну поведінку.

Процесуальними правами володіють особи, що беруть участь у справі. Статус такої особи набувається після прийняття судом позовної заяви. Суб’єктивне цивільне процесуальне право становить собою встановлену й забезпечену нормами процесуального законодавства можливість учасника процесу діяти певним чином або вимагати певних дій від суду й через суд від інших учасників процесу.

Позивач ініціює процес, що спрямований на захист його порушеного, оспорюваного або невизнаного права, свободи чи інтересу. Якщо з якої-небудь причини потреба в судовому захисті відпала, ініціатор процесу (позивач) має право в односторонньому порядку припинити його, подавши заяву про залишення позову без розгляду. Єдиним обмеженням даного права є норма ч. 8 ст. 193 ЦПК України, згідно з якою під час судових дебатів не можна подавати заяву про залишення позову без розгляду.

Подання заяви про залишення позову без розгляду на стадії з’ясування обставин та перевірки їх доказами, дає позивачам вигідну можливість уникнути несприятливого судового рішення.

Позивач при зловживанні правом діє цілеспрямовано, усвідомлюючи, що дії, спрямовані на досягнення мети є незаконними. На мою думку, проаналізовані дії позивача свідчать про зловживання ним своїм правом, оскільки в діях такого позивача-ініціатора процесу простежується прихована, незаконна мета – унеможливлення винесення несприятливого для позивача судового рішення.

Складність даної ситуації полягає в тому, що позивач всіма своїми діями намагається показати іншим, що діє законно, не порушуючи права та свободи інших осіб і тим самим ніби створює ілюзію правомірної поведінки. Однак, вчиняючи зловживання правом, позивач фактично проявляє свою неповагу до інших учасників процесу.

Подібні дії позивача це завжди штучно створена ситуація особою, яка чітко усвідомлює свої дії, що не узгоджуються із принципами справедливості та добросовісності, порушують права та інтереси іншої сторони.

Зловживання процесуальними правами можна визначити як недобросовісне здійснення особою права на судовий захист, використання стороною судового процесу цього права не у відповідності з призначенням процесу, який спрямований на справедливе, неупереджене, ефективне та оперативне здійснення правосуддя з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зловживання процесуальними правами можливе на будь-яких стадіях судового процесу.

Тепер конкретніше про зловживання правами.

Пунктом 5 ч.1 ст. 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

У науково-практичному коментарі до ЦПК України залишення заяви без розгляду розглядається як форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв’язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Автори коментаря відзначають, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства). Тому суд зобов’язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням. Звернення із заявою про залишення заяви без розгляду робить неможливим вирішення спору, навіть якщо на цьому наполягає відповідач. Окрім того, позивач зберігає можливість звернутися з тотожним позовом в майбутньому.

Отже, на відміну від закриття провадження по справі, залишення заяви без розгляду не є ознакою остаточного припинення провадження, і відновлення процесу залежить виключно від можливості усунути обставини, що стали підставою для застосування цього заходу.

Змоделюємо ситуацію. Позивач подає позовну заяву. До початку розгляду справи та/або в ході судового розгляду заявляє різноманітні клопотання, надає пояснення суду, звертається із запитаннями до учасників судового процесу, бере активну участь у з’ясуванні обставин справи та дослідженні доказів. На останній стадії позивач починає розуміти, що справа може бути вирішена не на його користь. І ось тут в нагоді стає ст. 207 ЦПК України. З метою недопущення прийняття несприятливого судового рішення, позивач заявляє клопотання про залишення позову без розгляду із суперечливих підстав, а іноді і взагалі без будь-якого обґрунтування.

Дана тактика позивача є своєрідною процесуальною диверсією і може використовуватися також з метою затягування вирішення справи по суті, оскільки ч. 2 ст. 207 ЦПК України дозволяє позивачу звернутися до суду повторно.

Частина 3 ст. 27 ЦПК України передбачає, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки. Сторони рівні у своїх процесуальних правах, а отже встановлення таких «привілей» для позивача є ні чим іншим як обмеження прав відповідача на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, на законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, на нашу думку, відповідач, так само, як позивач, має право на судовий захист, що виражається в прийнятті судового акту про залишення вимог позивача без задоволення.

Не сприяють повноті й своєчасності судового розгляду та спричинюють зловживання з боку позивачів також наступні підстави для залишення заяви без розгляду:

·      п. 3 ч.1 ст. 207 ЦПК України – належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Дана норма покликана дисциплінувати позивача, як ініціатора процесу, та стимулювати його належним чином користуватися своїми правами, не затягуючи розгляд справи. Одним із способів уникнення несприятливих наслідків у формі залишення заяви без розгляду є подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Проте, це не стосується неявки відповідача, відсутність якого має наслідком ухвалення судом заочного рішення за наявними у справі матеріалами;

У цивільному судочинстві неявка однієї зі сторін на розгляд справи завжди сприймалась негативно, оскільки така поведінка перешкоджала швидкому та справедливому розгляду справи, і тому законодавець робив усе можливе, аби не допустити такої поведінки як з боку відповідача, так і позивача. Наприклад, в римському праві було передбачено, що у разі неявки позивача на розгляд справи - справа припинялась.

Подібні наслідки неявки позивача були закріплені і в більш пізніх законодавчих актах, зокрема в Першому Литовському статуті (1529 р.), а згодом і в Другому Литовському статуті (1566 р.). Науковцями ж залишення заяви без розгляду у випадку повторної неявки позивача в судове засідання сприймалось або як цивільно-процесуальна санкція щодо недобросовісного позивача (представники цієї позиції, зокрема З.Х. Баймолдінова, А.С. Федіна, явку до суду вважали обов’язком сторін), або як свідчення втрати позивачем інтересу до розгляду справи (М. Зейдер та К. Шелехов, К. Коміссаров, В. Завражнов та Л. Терехова, В.М. Кравчук та О.І. Угриновська).

Залишення заяви без розгляду допускається у випадку повторної неявки в судове засідання лише позивача, оскільки у разі неявки інших осіб, які беруть участь у справі, застосовуватимуться інші правові механізми, регламентовані нормами ЦПК України. Так, наприклад, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача справа розглядатиметься за правилами заочного провадження.

Участь у цивільній справі позивач може брати і через представника, а тому постає питання про правові наслідки повторної неявки позивача у разі участі в судовому засіданні його представника. За загальними правилами цивільного судочинства, судовий представник хоча і не стає позивачем у справі, та за своїми функціональними повноваженнями фактично замінює його.

Тому явка представника позивача в судове засідання унеможливлює залишення заяви без розгляду з підстави, передбаченої п. 3 частини першої ст. 207 ЦПК України, оскільки позивач вважатиметься присутнім у залі судового засідання.

Проте участь у справі через представника позивач може брати не в усіх категоріях справ. Так, наприклад, відповідно до прямої вказівки закону, а саме частини першої ст. 38 ЦПК України, участь заявників через представника не допускається у справах про усиновлення.

У доктрині цивільного процесуального права висловлюється думка, що правило про залишення заяви без розгляду у випадку повторної неявки позивача потрібно за аналогією застосовувати і до органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Проте така позиція видається невиправданою, з огляду на специфіку підстав звернень зазначених суб’єктів. Адже у більшості випадків виникнення права на звернення до суду органів та осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК України, пов’язано із неможливістю особи, в інтересах якої був розпочатий процес, самостійно реалізувати право на судовий захист через поважні причини (похилий чи, навпаки, занадто юний вік, фізичні вади чи скрутне матеріальне становище тощо). У зв’язку з цим виникає питання: чи справедливим та доцільним буде позбавляти таку особу можливості реалізувати своє право на судовий захист, лише з огляду на те, що органи та особи, які б мали захищати її права в суді, з тих чи інших причин не бажають з’являтись у судові засідання? Здається, що ні. У випадку двократної неявки в судове засідання органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, на мою думку, суддя має відкласти розгляд справи, постановивши ухвалу.

Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають усі процесуальні права та обов’язки позивача (частина перша ст. 34 ЦПК України), слід погодитись, що суд зобов’язаний застосувати п. 3 частини першої ст. 207 ЦПК України і у випадку їх повторної неявки в судове засідання. Однак слід не забувати, «що позивач та третя особа із самостійними вимогами на предмет спору хоча і виступають в одному процесі, але діють у ньому самостійно та незалежно один від одного. Тому при повторній неявці позивача в судове засідання його позов залишається без розгляду, а позов третьої особи, яка з’явилася до суду, розглядається на загальних підставах. І навпаки, якщо в судовому засіданні вдруге відсутня третя особа, це не тягне для позивача негативних наслідків і суд зобов’язаний розглянути його позовні вимоги».

Застосувати інститут залишення заяви без розгляду з цієї підстави можна не лише в позовному провадженні, але й під час розгляду справ в окремому провадженні. Адже на заявника, так само як і на позивача, покладається обов’язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, зрештою, як і на всіх інших осіб, які беруть участь у справі, про що ми вже вище зазначали, а тому, у випадку повторної неявки належним чином повідомленого заявника в судове засідання і неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може залишити таку заяву без розгляду на підставі п. 3 частини першої ст. 207 ЦПК України.

Наступною ознакою, яка дозволяє кваліфікувати неявку позивача в судове засідання як підставу залишення заяви без розгляду, є її повторність. Йдеться про двократну неявку саме в судові засідання. Проте на практиці мають місце такі випадки, коли судді застосовують цю норму в разі двократної неявки позивача на попереднє судове засідання або ж – у разі послідовної неявки позивача на попереднє судове засідання, а відтак і на судовий розгляд справи.

Важливою умовою, яка дає право кваліфікувати повторну неявку позивача як підставу залишення заяви без розгляду, про що, зокрема, зазначено в п. 3 частини першої ст. 169 та п. 3 частини першої ст. 207 ЦПК України, – це ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Викладене свідчить, що можливість застосування інституту залишення заяви без розгляду у випадку повторної неявки позивача в судове засідання залежить від певних умов. До таких умов слід віднести: належне повідомлення позивача про час та місце судового засідання; повторну неявку позивача в судове засідання, яка включає в себе такі складові: неявку саме позивача, її двократний характер та саме в судове засідання; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності.

·      п. 9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України – позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. З метою правильного розуміння змісту норми і доцільного її застосування, мій науковий керівник, доц. О.І. Угриновська пояснює, що для застосування п. 9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України повинні існувати певні умови:

− позивач був присутній в судовому засіданні;

− він залишив залу суду з власної ініціативи;

− розгляд справи не було закінчено;

− судове засідання тривало;

− суд не надавав дозволу позивачеві залишити залу судового засідання;

− позивач не подав заяви про розгляд справи за його відсутності.

У юридичній літературі підтримується думка, що дані норми є процесуальною санкцією для недобросовісного позивача. Але, недобросовісний позивач має можливість використати ці правові приписи для задоволення власних інтересів, які суперечать як закону, так правам і інтересам протилежної сторони. Вважаю за потрібне унеможливити використання процесуальних прав недобросовісно, не у відповідності до їх призначення.

І тому можемо запропонувати варіант викладу даної статті (пп. 3,5,9).

Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

·      п. 3 ст. 207 ЦПК України – «належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а відповідач не вимагає розгляду справи по суті»;

·      п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України - «позивач подав заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті»;

·      п. 9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України - «позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності, а відповідач не вимагає розгляду справи по суті».