Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 у справі № 187/1354/15 висловився щодо призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності.

Особу засуджено за ч.3 ст. 185 КК України до 3-х років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік. Протягом іспитового строку вчинив нові крадіжки. 

Так, особа скоїла 10 епізодів крадіжки майна громадян: п'ять злочинів до винесення вироку і п'ять нових злочинів після винесення вироку протягом іспитового строку. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчинені повторно за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185 КК України.

Суд першої інстанції із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК України за сукупністю злочинів вчинених до та після постановлення вироку суду, остаточно шляхом часткового складання покарання, призначеного попереднім вироком суду, призначив особі покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, з поміщенням до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок місцевого суду змінено. Постановлено виключити з його мотивувальної та резолютивної частин вказівку суду на застосування при призначенні покарання ч. 1 ст. 70 КК України.

Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки сукупність злочинів по даному кримінальному провадженні відсутня, підстав посилатись на ч. 1 ст. 70 КК України у суду не було, а суд першої інстанції повинен був, кваліфікуючи кримінальні правопорушення, вчинені особою за ч. 2 ст. 185 КК України, відокремити їх по даті вчинення, тобто на ті, які були вчинені до і після винесення зазначеного вироку, призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України за злочини, вчинені до постановлення вироку та застосувати ч. 4 ст. 70 КК України. Після цього суду необхідно було призначити покарання обвинуваченому за ч. 2 ст. 185 КК України за злочини, вчинені після постановлення вироку та на підставі ст. 71 КК України призначити остаточне покарання.

Верховний Суд визнав помилковою як позицію суду першої інстанції, так і апеляційного суду.

Зазначив, що частиною 1 статті 33 КК України визначено, що сукупністю злочинів є вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено.

Верховний Суд вказав, що оскільки особа вчинила 10 тотожних злочинів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 185 КК України за всіма епізодами крадіжок, а не за кожен із них окремо, оскільки вони підпадають під дію однієї і тієї ж частини статті закону України про кримінальну відповідальність і повторної кваліфікації не потребують.

Проте вказав на безпідставність застосування судом першої інстанції ч. 1 ст. 70 КК України  та судом апеляційної інстанції ч. 4 ст. 70 КК України при визначенні особі остаточного покарання, оскільки сукупність злочинів у даному кримінальному провадженні відсутня.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що  кримінальним законом не передбачено можливості призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, відповідальність за які передбачена однією частиною статті Кримінального кодексу України, відтак застосування в даному кримінальному провадженні положень ч. 4 ст. 70 КК України при визначенні  остаточного покарання, є безпідставним.

Верховний Суд вказав, що вірним у даному кримінальному провадженні є призначення остаточного покарання лише на підставі положень ст. 71 КК України за сукупністю вироків - до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком.

 Підготувала помічник судді Білоус М.І.